...і ось мені чомусь саме в цей
день потрібно було зустрітися з хлопцем,яким вам
передати книгу товариша...
я вирішила почекати біля його під'їзду. хлопці обидва живуть в 1
під'їзді.
ось я стою, думаючи як себе краще представити майже зовсім
незнайомому хлопцеві,і тут двері відкриваються і переді мною стоїть
Він...
він-це той,з яким я останнім часом спілкуюся
найбільше.... звати Саша. це та людина, про яку не можна казати
прості банальні фрази.незвичайна...
раніше,роки 3 назад, ми тісно спілкувалися, потім
ні...зараз знову почали.
без телефоного дзвінка кожного вечора я не можу
заснути.
без вранішньої думки про нього -
прокинутися.
він навчається в СБУ і приїжджає
рідко..сумую дуже..
кароче,ми щасливі...
він казав,що напевно його не пустять на
8...
...він виходить з букетом хризантем дуже
порадувало,що не стандартні троянди і просто
посміхається....
...да я й досі в шоці....
з"являється як завжди куча риторичних запитань,які тут зовсім не
в тему,тому я просто мовчу....
я одразу й кидаюся в його обійми й ніжно втягую його
запах...
він просто каже: давай сумку, йдемо до тебе.....
я трималася коло нього, з букетом, і усвідомлювала, що це
найкраще побажання,яке тільки може
бути..ех...

прийшовши до мене(це було десь пів на
12) мама сама стояла в шоці... я вдягнулася і
ми вийшли на вулиці.
виходячи,підїжджає машина,зупиняється,виходить чоловік і каже:
молоді люди,Чекайте хвилинку,я хочу щоб ви були свідками того, як я
люблю свою тещу.... і цілує свою тещу.... ми стали ще
більш усміхненими... він привітав нас і побажав щастя і
кохання)))
...ми обійшли будинок, зупинилися біля нашого деревця і
просто стояли, обнявшись...
я не дуже усвідомлювала те,що було.+ думала про те патті,що було
у Алени на хаті..
...постоявши,згадавши все, ми пішли назад до мене в
під'їзд...так, ми любимо його....сидіти там до ранку..)
я запропонувала чай. і винесла на площадку 2 стільчики, чаї і
вазочку з квіточкою.... ми просто створили своє затишне місце, де
будемо тільки ми самі...це було незвичайно...
люди
якщо колись захочете здивувати свою кохану людину -
советую, дуже незвичайно і романтично...
я почала читати вірші, які написала недавно....а він лише тримав
за руку і не відводив очей....
потім закінчивши чаювання, ми довго стояли й говорили...
про різне...про наше...
потім захотівши пити, пішли до мене на кухню десь
в години 2....всі спали. ми тихесенько й так романтично знову
чаювали....
він обожнює мою кімнату.(а я його...) тому поки я готувала все,
то його погляд падав на ті місця, які він обожнює)
а потім,тихо стоячи біля стіни,поглядав за тим,як і що я
роблю....
відчувши погляд,повернула голову й побачила щасливе
обличчя....
історія знову повторилася)
потім нам набридло ламати спини на стільцях і ми пішли в зал і
сіли на диван)... 3я година...
4а година... вже лежимо просто поруч, торкаючись кінчиками
пальців місця, які такі примєні на дотик..)
і я усвідомлюю: ось воно - ЩАСТЯ


!...
чим не найкраще 8 березня?! коли він з самого ранку вже був не в
казармі, коли до останнього моменту чекав поки я нагуляюся й ми
зустрінемося. коли мій однокласник знав,що він приїхав і мовчав..
коли я повинна була зустріти зовсім іншу людину, а зустріла його...
коли це було так незвичайно+квіти... коли все те,що ми так хотіли -
здійснювали й провели ніч разом, просто лежачи поруч..)
ех,Саша,Саша..)
але як завжди: хороше має здатність
закінчуватися...
о 6 годині ранку - коли ми спимо, дзвінок в
квартиру... я підриваюся,дивл. в окошко - там його батьки....
блііін, думаю, оце піпец щас буде...
Бужу Сашку. відкриваю двері(беру на себе цю
відповідальність), бачу тата..питає: Саша у вас? кажу: так,ось
він..
побачивши їх ми трошки не зрозуміли шо не
так...
але...ніколи не забуду погляд тата...йому було
трошки соромно, що Саша так зробив..
а мені соромно перед ними... досі...ЖАХЛИВО

ненаю
як від цього почуття ізбавиться..
оказується вони вже і міліцію, і лікарню
об'їздили,і в клуби їздили.... вже бабуся його перенервувалася..( а
це найстрашніше..
а в нас...були просто викл.моб... сіла
батарея...
ну да, добре,коли ти забуваєш про всіх і
близьких,які можуть хвилюватися...
зачинивши за ними двері, ми сіли й десь час я не
могла заспокоятися.. хоча Сашка і переконував, що я ні в чому не
винна. але ж..все-таки..
це буде мені уроком

!.... не знаю навіть тепер, я
зможу зайти до них в квартиру після такого....
мама то сприйняла добре) вже з нею не вперше
такЕ)
а ось тато...я і так його не знаю, бо він працює в
інш.місті й живе там, тільки на вихідних тут, та ще й ця
історія....
вночі ми,можна сказати, зовсім не спали..
і як би там не було, зараз я пишу це все і падає
таким лапатий сніш, хоча й 8 березня, але дуже-дуже гарно..
*********