Internet Jockey - главная страница

Згадались Середня Азія, Алтай, Саяни.. І, якось випадково (?) потрапили під руку записи про наш літній комбінований пішо-водний похід по Бурятії.

Зветься  “ностальгія”.

Захотілось мені ось так відразу, свій похідний щоденничок в блог і втиснути  ...

17 липня 1983 року, неділя…
Вчора ми були ще в Полтаві, а зараз під’їжджаємо електричкою до Байкалу. Позаду переліт через 5 годинних поясів з Харкова до Іркутська, безсонна ніч в салоні літака, який здійснював три посадки, перепади температур від плюс 30 до плюс 9 градусів. За вікнами вагону дощова пелена закрила гори. Тільки ледь-ледь вгадуються контури сивого Байкалу. Учасники походу жартують: чи варто було летіти в таку далечінь, аби серед літа намерзнутися.

Та “філософствувати” з цього приводу довелось недовго. В Слюдянці - містечку, що розташувалось на березі сивого Байкалу, ми не змогли попасти на рейсовий автобус. До Кирена добиралися службовим, який перед цим довелось розвантажити. Тут швидко і нагрілися, виносячи з машини мішки з мінеральним добривом. А в подяку за послугу водій доставив нас аж до селища Монди, початкового пункту нашого маршруту.

Дорогою місцевий вчитель-бурят, наче заправський гід, знайомив нас з відомою Тункинською долиною. Сприятливі кліматичні умови долини дозволяють тут широко розвивати тваринництво. З великою любов’ю він розповідав він про рідний край. В Монди приїхали затемна. Та привітна завідуюча клубом Світлана, не рахуючись з часом, влаштувала нас на ночівлю в теплому і затишному приміщенні.

18 липня, вівторок.
Вранці чергові куховари Павло Федосцев та Микола Козлітін (час біжить - останнього вже не має з нами, царство небесне тобі, друже) зварили дуже смачний суп. Як завгосп, пропоную Миколі подумати про постійну, на всю мандрівку, посаду шеф-кухаря. Микола змовчав…
…Хоч і сумлінно підганяли спорядження до походу, економили на кожній сотні грамів, вже через півгодини пішого переходу рюкзаки здаються неймовірно важкими, піт заливає очі, серце несамовито калатає, так і рветься з грудей. Кожна сотня метрів вгору дається з великими зусиллями. Відпочиваємо через кожні п’ятнадцять хвилин. Вперед рветься Микола.

- Колю, не поспішай, якщо рюкзак легкий, будемо довантажувати, - вгамовує його наш керівник Надія Журбенко.
- Не можу я поволі, все-дно буду бігти і з більшою вагою, - парирує той, та на групу чекає.

Табір розташували на узліссі, попереду зона кущів, луків і перевал. Якісь мандрівники залишили нам дарунок - два настили з жердин. Ми з вдячністю ними скористалися. Весь день сіяв занудливий дощ, навкруги мокро і сиро. Настили ми трішки підремонтували, наслали лапнику і розмістили на них намети.

Після вечері Олексій Семенов узяв в руки гітару. “Кто сказал, что умный в горы не пойдёт? Ты пошёл, ты не поверил слухам…” - лунала біля підніжжя перевалу пісня Володимира Висоцького, а завтра цей перевал нам належало долати. Кожний думав вночі, як при такій погоді ми будемо здійснювати цей перехід. І природа немов би почула наші думки. Вночі відкрилися зорі..
Далі буде…
___________________________________________________________