Internet Jockey - главная страница

ми звикаємо...

сьогодні зламався ключ від машини - я спочатку йшов пішки додому, потім взяв таксі... я звик до машини. в цьому місті я разів чотири пересувався на маршрутці - там я відчуваю себе не зовсім впевнено - я вже не можу довіряти своє життя іншому водію, крім себе, або таксиста. ми звикаємо керувати життям... тому в маршрутку сідаю, коли всі гроші витратив на випивку - альтернативи немає і не дуже страшно.

ми звикаємо змінювати квартири, бо змінюємо географію роботи. звикаємо змінювати номера, змінюючи роботу. звикаємо до нових меблів, маршрутів, готелів, потягів, літаків... квартир, міст, жінок... повертаючись - до старих...

нас оточують люди. ми звикаємо до них. і аж ось - ти далеко, вони теж. з'являються нові люди, до них ми теж звикаємо. але вони вже інші - бо ми змінюємося і змінюємо звички. вже й вони звикли до нас нових звикати.

ми змінюємо звички. звички змінюють нас.

...

віразу виникає питання: "що значить "любити себе?"

думаю, це розвивати себе розумово, фізично, не переобтяжувати негативними думками та емоціями і з розумінням ставитись до думок та вчинків інших.

тобто, жити в гармонії

це було ще восени

я чекав у Ялті на зустріч з людиною. був час, я зайшов у магазин, купив два диски Iced Earth: Framing armageddon та The crucible of man.

ну... сподобалось. дуже. почав шукати інші альбоми і наштовхнувся на the glorious burden.

альбом присвячений, в основному, громадянській війні у сполучених штатах, мене дуже вразила трилогія про битву при Ґеттісберзі. зацікавила історія цієї битви. виявилось, що про цю битву знято доволі епічний фільм, години на чотири тривалістю. ну, звісно, я цей фільм знайшов.

мене вразив цей фільм. і зовсім не якимись спецефектами (фільм не новий), не художньою цінністю (хоча цього не відняти), не епічністю постановки (це не обговорюється), ні... вразило те, як зображуються люди у фільмі. не має розділення на людей та недолюдей: по обидві сторони є люди! з їхніми думками, мріями, бажаннями, страхами.  всі зображені з великою повагою, адже всі вони герої - бо воюють за справу, у яку ВІРЯТЬ! за свою землю, за свої права. так, перемогли янкі, але й до сьогодні роберт лі є одним з найпопулярніших генералів сполучених штатів!

як і чому вони шанують своїх людей? чому у нас досі не можуть визнати вояків УПА, а деякі люди вже зневажливо ставляться до ветеранів радянської армії? чому американці можуть з шаною ставитися до своїх героїв, а ми ні? чому ми вважаємо, що там - краще, що там люди якогось іншого гатунку? чому така зневага до свого, своєї історії, країни, оточуючих, батьків, дітей. власне, мабуть, і зневага до себе? чому таке неприйняття думки і позиції іншої людини? 

мабуть, таки не дарма я тоді купив ті диски... 

вони змусили почитати історію війни у іншій країні, подивитися кіно про найбільшу битву тієї війни та поставити стільки запитань.

це я називаю: "Мистецтво несе прекрасне."